Оповідання в романі-антиутопії американського письменника Курта Воннегута «Галапагоси» починається з опису подій 1986 року. У світі настають важкі часи. На планеті вирують економічна криза і дивний вірус, який робить людей не здатними до дітонародження. У цей же час у Тихому океані, недалеко від берегів Галапагоських островів, зазнає аварії корабель. Люди, що вижили, залишаються єдиними представниками людського роду. Вони дуже різні - буржуа і шлюбний аферист, вчителька і комп'ютерний геній. А через мільйон років їхніми нащадками стають істоти, більше схожі на ящірок і хамелеонів, ніж на людей...
Історію розповідає Леон Траут - загиблий під час будівництва корабля. Будучи привидом, він спостерігає за тим, що коїться з людством протягом мільйона років після катастрофи. І не робить втішних висновків...
Земля - це «крихке середовище проживання», з яким не впоралися наші великі мізки. Ми маємо сподіватися на ласти і дзьоби - або більше ні на що. Ми всі, зрештою, надто недоброзичливі одне до одного. © The New York Times
"Галапагоси" - роман, у якому Воннеґут із притаманною йому тонкою блискучою іронією продовжує історії багатьох героїв та антигероїв своєї ранньої прози - і робить це зі зрілою мудрістю справжнього майстра.
Невеликий острівець Галапагоського архіпелагу став притулком для людей, які дивом уціліли після всесвітньої катастрофи. Вижили лише деякі - і як на зло, не найкращі представники людства...
